Лесик Віталій Вікторович

1 травня 2024 року у селі Архангельське Покровського району Донецької області, виконуючи свій святий обов’язок перед Батьківщиною, загинув старший солдат, бойовий медик Лесик Віталій Вікторович – позивний «Дзідзьо». Ворожий FPV-дрон обірвав життя молодого воїна, який добровільно став до лав захисників України, щоб рятувати інших. 

У невеликому волинському селі Бузаки Камінь-Каширського району народився Віталій Лесик – хлопець, якому судилося стати символом мужності та відданості Україні. 

Віталій з дитинства вирізнявся добротою, щирістю та жагою до знань. Він закінчив ЗЗСО «Бузаківський ліцей» 9 кл. ВОЛз ПВП імені Героїв Небесної Сотні м. Луцьк з відзнакою.

Здобув фах програміста у Вищій школі інформаційних технологій та менеджменту Польща м.Жешув. 

Працював фізичною особою-підприємцем, фахово займаючись програмуванням.

Він любив книги, історію та правознавство, вільно володів чотирма мовами, програмував і мріяв про майбутнє, сповнене відкриттів. Його розум і працьовитість відкривали перед ним широкі горизонти, але серце покликало до найвищої місії — служіння людям.

Коли Україна опинилася перед загрозою, Віталій не вагався. 26 лютого 2022 року він добровільно став до лав захисників, обравши шлях бойового медика. Старший солдат Віталій Лесик був бойовим медиком 2 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини А7028.

Його руки рятували життя побратимів, його мужність надихала тих, хто поруч. На фронті він був не лише воїном і надійним побратимом, а й другом, підтримкою, світлом серед темряви війни. 

Він був щирим, добрим, мужнім, розумним, завжди приходив на допомогу. Його позивний «Дзідзьо» став символом тепла й позитиву, яким він ділився навіть у найважчі хвилини. Побратими згадують, як він безстрашно кидався під обстріли, щоб винести поранених, як його спокій і впевненість дарували надію тим, хто втрачав сили.

З квітня 2023 року він брав безпосередню участь в обороні Донецької області від російських загарбників та з честю виконував свій військовий обов’язок. Його відданість справі, мужність та самопожертва є прикладом для всіх українців. За час військової служби, Віталій Лесик швидко та кваліфіковано надавав побратимам першу медичну допомогу під ворожими обстрілами він врятував десятки життів, часто ризикуючи власним.. Завдяки йому було врятовано багато життів українських воїнів. 26 квітня 2024 року військовослужбовці його підрозділу опинилися в напівоточенні російських окупаційних військ, однак Віталій Лесик мужньо та хоробро продовжував своєчасне підвезення боєприпасів та евакуацію поранених військовослужбовців Збройних сил України, завдяки чому наші військовослужбовці продовжували утримувати визначені позиції.

01 травня 2024 року двадцятип’ятирічний Віталій Лесик, вкотре вирушив на бойове завдання на лінії фронту, де трагічно загинув під час мінометного обстрілу ворога.

01 травня 2024 року у селі Архангельське Покровського району Донецької області ворожий FPV-дрон обірвав долю молодого героя на Донеччині. 

4 травня 2024 року рідне село Бузаки проводжало свого сина в останню путь. Земля, що дала йому життя, прийняла його тіло, а пам’ять про нього залишилася у серцях людей.

Віталій був завжди був добрим, позитивним, любив життя, підтримував родину: батька – Віктора Кузьмовича і маму – Валентину Іванівну, брата Сергія.

Воїн отримав Подяку за зразкове виконання бойових завдань. За мужність і самопожертву Віталій був удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Але найбільша нагорода — це вдячність врятованих ним побратимів, сльози рідних і гордість усієї громади.

Його ім’я увічнене у Бузаківському ліцеї, де меценатами було започатковано грошову винагороду учням за високі досягнення у вивченні історії та правознавства — тих предметів, які він знав найкраще. Це не просто відзнака, а жива естафета пам’яті, що надихає нові покоління йти шляхом знань і любові до України.

Віталій був сином, братом, другом, воїном. Він був людиною, яка любила життя і віддавала його іншим. Його доброта, розум і мужність залишаються з нами, нагадуючи: справжні герої живуть доти, доки ми пам’ятаємо їхні вчинки.

Ім’я Віталія Лесика назавжди вписане у хроніку героїв, які віддали життя за свободу і незалежність України. Вічна слава!

Виділений текст взято з офіційного інтернет-представництва Президента України «Петиція щодо присвоєння звання Героя України посмертно старшому солдату Віталію Лесику»:
https://petition.president.gov.ua/petition/227252