Москалюк Олександр Володимирович

«Він був не тільки лікарем, але й справжнім героєм, стримано та небагатослівно демонструючи зразок людяності, благородства і мужності».

Москалюк Олександр Володимирович народився в с. Чагів Оратівського району Вінницької області. Його життєвий шлях був складним. Але вже з дитинства, в рідному селі Чагові, Олександру була притаманна дуже цінна риса характеру – своїми силами досягати успіху та надихати до звершень інших. Він ніколи не зупинявся на досягнутому, завжди прагнув вдосконалюватися, вмів слухати інших, зрозуміти, співчувати і завжди був готовий прийти на допомогу. 

Саме працелюбність, наполегливіст, принциповість та рішучість допомогли Москалюку Олександру Володимировичу закінчити Вінницький медичний університету за фахом лікувальна справа (2005) та Українську військово-медичну академію у Києві (2008), після чого він проходив службу лікарем-хірургом у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону аж до 2023 року.

Олександр Москалюк добровільно підписав контракт та з 2005 року служив у ЗСУ. Пройшов серйозну фахову підготовку не тільки в Україні, а й ще за кордоном: (2017, США,  штат Техас) пройшов навчання на курсі за програмою підготовки керівного складу медичних служб стратегічного рівня у Форт Сем Х’юстон; 2019, «Навчально-науковий центр підготовки офіцерів для багатонаціональних штабів» пройшов курс за програмою «Офіцерів штабу та офіцерів зв'язку ООН».

З початком бойових дій на сході України О. Москалюк долучився до участі в Антитерористичній операції та стримуванні збройної агресії РФ, а також брав участь у заходах по забезпеченню національної безпеки на території Донецької та Луганської областей.

Був зарахований до складу лікарсько-сестринських бригад та згодом став головним хірургом 59-го військового мобільного госпіталю у званні підполковника медичної служби. 

Під час перебування у ЗСУ Олександр Москалюк повною мірою виявляв всі свої  професійні знання та навички в організації медичного забезпечення підрозділів. Він успішно організовував та брав участь у виїздах лікарсько-сестринських бригад до військових формувань на лінії оборони, де, ризикуючи власним життям, надава невідкладну медичну допомогу пораненим, стабілізуючи їх стан, що дозволяло під час евакуації довезти поранених бійців до шпиталю живими.

Олександр Володимирович Москалюк вперше за всю історію незалежної України асистував під час операції в польових умовах, що врятувало життя військовослужбовцю.  

Його відданість військовому обов’язку та медицині стала взірцем для молодих військових лікарів, яким він передавав свій безцінний досвід, готуючи їх до роботи у районі бойових дій.

Олександр був тим, хто, не вагаючись, ішов вперед, незважаючи на небезпеку, аби виконати свій обов’язок. Він був авторитетом серед товаришів по службі та користувався повагою керівництва, мав нагороду – Почесний нагрудний знак «Хрест Військова честь». 

Його ввідданість клятві Гіппократа виявлялась не лише на фронті, а й у тих важких умовах, які часто стають нашими реаліями в мирному житті.

В побуті Олександр Володимирович був скромним, ввічливим, тактовним, вимогливий до себе. Він був різносторонньою людиною, окрім медицини мав багато інтересів та вподобань. 

Друзі завжди могли покластися на нього. «Ми пам'ятаємо, як він вмів поєднувати професіоналізм і людяність. Олександр був для нас не тільки другом, але й справжнім прикладом того, яким має бути справжній професіонал».

Серце Олександра Володимировича Москалюка зупинилося в клініці Києва – Національному інституті серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова.   

«Рятуючи життя інших, про себе, нажаль, забував, на себе сил не вистачило…», – скаже дружина Олександра Москалюка Ганна, яка тепер одна виховує син Андрія, на момент смерті батька сину виповнився лише один рік. 

Олександра Володимировича Москалюка поховали у місті Вінниці на Сабарівському кладовищі, на Алеї Слави.