Кривцун Віктор Віталійович

Народився у м. Луцьк Волинської області 6 листопада 1973 року. Українець. Закінчив ЗОШ № 4 та у 1995 році Волинський національний університет імені Лесі Українки за спеціальністю «вчитель історії». У 2001 здобув другу вищу освіту за напрямом «облік і аудит». Працював учителем історії в гімназіях № 25 та № 9 у Луцьку, також у Луцькому базовому медичному  коледжі (ЛБМК). 

У 2014 році добровольцем приєднався  до лав  захисників України. Служив  капітаном  міліції, старшим інспектором взводу № 1 патрульної служби особливого призначення «Світязь» МВС України у Волинській області. Військова спеціальність/ військове звання  - командир штурмової групи, помічник фельдшера. Позивний «Сєдой». Браву участь у бойових діях у Слов’янську, Костянтинівці, Ясинуватій, Старобешево, Іловайську. Ризикуючи здоров’ям і життям, проявляв мужність  і відповідальність. Під час виходу з «Іловайського котла» отримав вогнепальне наскрізне поранення ноги. Будучи пораненим, продовжував на високому професіональному рівні надавати медичну допомогу побратимам.  29.08.2014 потрапив у полон, був звільнений 31.08 того ж року. Був нагороджений медалями «Захиснику Вітчизни», «За відвагу», «Доброволець АТО», «Хрест бойового братства». Отримав ряд нагрудних знаків, зокрема «За відвагу», «За відвагу та мужність». Соціальний статус - «інвалід війни».  Від перенесених ран передчасно помер дома  у Луцьку 4 липня 2022 року, 5 липня був похований в секторі військових поховань луцького міського кладовища (село Гараджа). 

Залишились мама - Кривцун Тетяна Володимирівна, донька - Кривцун Діана.

Для  рідних, друзів, колег Віктор Кривцун запам’ятався як чесна, цілеспрямована, відповідальна людина. Улюбленою справою було колекціонування макетів літаків і моделей мототранспорту.

Із спогадів побратимів: «Бог посилає на землю ангелів в обличчі людей, щоб ті боронили слабких, беззахисних, скривджених. Та навіть ангели не здатні витримати весь тягар війни і гинуть, хто від стріл ворожих, а хто від пережитих жахів. Тебе вбив час…час війни, час полону, час не мирного життя. Хтось дорікне мені: та таких тисячі, так, погоджуюсь. Та з них, ОСОБЛИВИХ - одиниці. Ти був світлом. Дороговказом. Непідкупним та принциповим. Ти є простим ГЕРОЄМ, на псевдо СЄДОЙ…Маю за честь Бро.!!!  (Побратим Андрій Лисканюк)

«Сєдой…Вітька запам’ятався мені балакуном та жартівником. З ним завжди цікаво було поспілкуватись, особливо запитати його про якусь історичну постать чи подію. Він був моїм колегою, маю на увазі - вчителем. Часто сперечалися, щось обговорюючи, часто жартували, «підтрунювали» один над одним. Він любив під час розмови вставити якусь цитату когось з великих людей: Цицерона, Цезаря, Петрарки. Також він був файним кухарем, який і в складних умовах війни, завжди міг приготувати для своїх побратимів щось поживне і, до того ж смачненьке. Важливою для нього була мама: як не було зв’язку, то все побивався: « якже повідомити матусю, що в мене все гаразд, що ми живі і тримаємося». Часто переживав і вболівав за свою донечку Діну, радився, що ліпше їй подарувати чи купити. Або ж вихвалявся захопленням, що зводив доню на таку-то виставу, фільм чи виставку. На жаль, у мирному життю Вітьок не знайшов себе і це його і привело до передчасного смертельного фіналу. Вічна пам’ять Сєдой! Я пам’ятаю, ми всі пам’ятаємо своїх Героїв - побратимів Світязя. А тепер і не тільки Світязя, а всіх героїв - титанів України, які віддали найважливіше - свої життя за волю і свободу нашої неньки України. Все буде Україна» (побратим Андрій Квач).

"Зараз так важко згадати з якого року ми почали товаришувати із Віктором Кривцуном. Таке враження, ніби були знайомі все життя. А оскільки ми познайомились десь на початку війни у 2015 році, а війна це і було наше життя, то тому таке відчуття. Я мало його бачила у цивільному одязі. У спогадах він зринає красивим, підтягнутим військовим із  нагородами на грудях. Але звісно ж ми багато часу проводили у цивільному житті, перетинаючись у справах волонтерства. Допомога військовим, як на передовій, так і тим, хто після поранення в тилу проходив реабілітацію. Тісно співпрацювали у створеній Віктором ГО «Криївка Волині», зокрема організовували різні поїздки на рибалку, до лісу. Різноманітні мандрівки та екскурсії для бійців із пораненнями та ПТСР. Ми з любов’ю називали Віктора Кривцуна «Сєдой». Він був авторитетом для нас, людиною, яка все знала і все вміла, як у військовій справі, так і у звичайних побутових речах. Він був відмінним організатором, лідером, душею компанії. Навколо нього ми всі і єдналися. Коли його не стало зник вогонь, який нас запалював та об’єднував. А ще Сєдой був талановитим  кухарем і на всіх наших зустрічах він готував якусь смакоту. Його кухарські поради та рецепти я й досі використовую в житті. Деякі страви так і називаю, наприклад: «раки Сєдого», «юшка Сєдого»…Окрім того, його дуже любили діти, і де б ми не були, а ми часто організовували різні заходи для школярів, де знайомили їх з тактичною медициною, військовою справою, Сєдого оточували діти. У нього скрізь були друзі. Куди б ми не заїхали і де б ми не бували. І він дійсно був дуже гарним і вірним другом, котрий в будь-який час доби приходив на допомогу. Він не раз допомагав мені у домашніх справах, у волонтерських, навіть няньчився з моїми дітьми. У нього були теплі, наповнені виром життя очі та щира посмішка. Я рідко зустрічала його неусміхненим, якби важко йому не було. А було важко… він допомагав і підтримував усіх, але йому не вистачило сил на себе. Він всього себе розтратив, роблячи добро людям. А чим далі тривала війна, тим рідше ми стали бачитись. Я  була у війську.  Тому наші зустрічі відбувались на похоронах друзів, де Віктор не посміхався, ми лише з сумом та іронією, властивою для військових, говорили, що наші зустрічі незмінні, коли ховаємо побратимів…Сєдой пішов вслід за побратимами.

На честь Героя відкрито меморіальну дошку на фасаді історичного факультету  Волинського національного університету ім. Лесі Українки.

Вічна пам’ять і шана Герою!