Громик Юрій Григорович
Біографія Героя
20 січня 1969 року на Волині, в багатодітній родині в селі Липне, народився Юрій Григорович Громик — звичайний хлопець, який згодом став символом справжньої мужності та відданості своїй країні. З юності він був працьовитим, відповідальним, чесним. Закінчивши школу, здобув фах токаря в Луцькому ПТУ № 6, відслужив строкову службу, створив сім’ю й оселився в селищі Олика, де почав будувати своє життя — тихе, спокійне, мирне.
Протягом багатьох років Юрій працював молодшим санітаром у медичному закладі «ВОПЛ № 2». Його поважали колеги, цінували друзі. Він був людиною, яка завжди підтримувала, допомагала, не шкодувала ні часу, ні сил для інших. Любив історію, книжки, фільми, мав багато мрій і планів. У 2011 році разом із родиною переїхав до села Чемерин. Здавалося б, звичайне життя звичайного чоловіка — допоки не прийшла війна.
З перших днів повномасштабного вторгнення Юрій не міг залишатися осторонь. 2 березня 2022 року він добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Став молодшим сержантом, санітаром медичного пункту 107 батальйону 63-ї окремої механізованої бригади. Служба Юрія проходила на півдні — в Миколаївській області. Він рятував побратимів під кулями, виносив поранених з-під обстрілів, не залишав нікого в біді. Його побратими кажуть: «Юрій був тим, на кого завжди можна було покластися». У надскладних умовах війни він залишався Людиною — з великої літери.
30 червня 2022 року о 4:45 ранку, під час ракетного удару по командно-спостережному пункту в селі Любомирівка, серце хороброго воїна перестало битися. Він загинув, виконуючи свій обов’язок до кінця, захищаючи українську землю.
Указом Президента України від 6 вересня 2022 року № 628 Юрія Громика посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Нагорода — гірка і світла водночас. Гірка — бо посмертна. Світла — бо заслужена.
Його вдова Наталія зі сльозами згадує: «Юрій завжди був життєрадісним, працьовитим, гарним майстром… У кожній телефонній розмові повторював: «Я повернусь». Планував майбутнє, мріяв… Але не судилося…»
Юрій Григорович Громик похований на цвинтарі в рідному Чемерині. Його ім’я увічнене на Алеї Слави в Олиці та в селі Любомирівка, де він віддав своє життя. Тут створено музей на честь воїнів, які загинули, захищаючи рідну землю. Це нагадування про мужність, яку не можна забути.
Юрій Громик — не просто герой. Він — приклад для кожного з нас. Приклад того, що справжні Герої — це ті, хто мав велике серце, вірив у свою країну і віддав за неї найцінніше — життя.
