Чурак Андрій Васильович

9 серпня 2024 року під час ворожого обстрілу КАБами у населеному пункті Кияниця Сумської області, до останнього подиху виконуючи свій обов’язок, загинув бойовий медик, старший сержант Чурак Андрій Васильович.

Народився у місті Камінь-Каширський Волинської області в родині Василя Даниловича та Ганни Яківни. Андрій з дитинства увібрав у серце любов до рідної землі. У його родині панували чесність, працьовитість і віра в Україну. 

Він здобув блискучу освіту: закінчив Камінь-Каширське ВПУ №4 з відзнакою, навчався у Харківському індустріально-педагогічному технікумі та Харківській Національній академії міського господарства, отримавши фах інженера-технолога. Завжди прагнув до знань, був ерудованим і наполегливим у навчанні, що дозволило йому стати висококваліфікованим спеціалістом.

Андрій працював майстром виробничого навчання у ПТУ м. Харкова, передаючи свої знання та досвід молодому поколінню. Учні згадують його як вимогливого, але справедливого наставника, який умів надихати та підтримувати.

Він очолював громадську організацію «Ветеранів АТО «Побратим», допомагаючи тим, хто пройшов фронт, і їхнім родинам. 

У 2015-2016 році вперше став на захист Батьківщини. Мобілізований до 22-го окремого мотопіхотного батальйону, був командиром одного з відділень. Згодом підписав ще й контракт на військову службу у цьому ж підрозділі.

Демобілізувавшись, очолив спілку ветеранів і переїхав із дружиною та донечками до Польщі, там почав плекати власний бізнес. І ніби вже темні хмари розійшлися нарешті над їхнім родинним гніздечком, як в Україні пролунали підступні вибухи повномасштабної війни. Вже у перші тижні російського вторгнення Андрій усіма правдами й неправдами прибув із-за кордону до Каменя-Каширського, вступив у ряди 51-го батальйону волинської «сотні». Згодом був переведений у лави 103-ої Обр ТрО (Львівська бригада). 

Він обрав найважчий шлях — бойового медика. Його руки рятували життя побратимів під кулями й вибухами, його серце билося в унісон із серцем України.

Старший сержант із позивним «Чех» був там, де найгарячіше. Навесні 2024 року, він одночасно намагався допомогти одразу трьом товаришам по зброї, оперативно витягуючи їх з-під завалів. Проявивши надзусилля, під адреналіном одразу навіть не помітив, як розірвав м’язову систему плеча, рука перестала реагувати. Після цього у Харкові його оперували, проходив реабілітацію. Але після операції й реабілітації знову повернувся на фронт. 

9 серпня 2024 року у населеному пункті Кияниця Сумської області під час ворожого обстрілу КАБами Андрій загинув, залишившись вірним присязі до останнього подиху.

Його побратими згадують, що він завжди був поруч у найважчі хвилини, витягував поранених з-під обстрілів, надавав першу допомогу, часто ціною власного здоров’я.

Похований 3 вересня 2024 року на місцевому кладовищі м. Камінь-Каширський.

Героя посмертно нагороджено пам’ятним нагрудним знаком від 103 ОбрТО імені Митрополита Андрея Шептицького «Честь і Батьківщина», медаллю від Всеукраїнського об’єднання «Країна».

Його ім’я викарбуване на банері Алеї Слави загиблих захисників.

Був людиною слова, ерудованим, трудолюбивим, старанним, надійним. Паростки патріотизму проросли ще у його генах, у материнських колискових і татових настановах, він був дійсно мотивованим захисником своєї держави. І навіть козацька чуприна по-особливому підкреслювала його український дух.

Для рідних він був опорою, прикладом мужності й любові. Його кохана дружина Наталія Василівна й дві доньки – Кристина та Поліна пам’ятають його як турботливого батька, який завжди знаходив час для сім’ї, навіть у найскладніші періоди.

Спогади рідних і друзів пронизані теплом:

«Андрій… Козак з вигляду й за характером, любитель мандрів, гір та озер… Цікавий співрозмовник. У його руках із дерева народжувалось не одне креативне диво…»

Життя Андрія Чурака — це приклад незламності й відданості. Він жив так, як веліло серце — для України, для родини, для побратимів.

Його шлях — це дорога Героя, який віддав найдорожче за свободу своєї держави.

ВІЧНА СЛАВА ЗАХИСНИКУ УКРАЇНИ!

Виділений текст взято з офіційного сайту незалежної громадсько-політичної газети «Полісся»: https://polissia.net/?p=20962