Ткач Роман Леонідович

Народився 28 жовтня 1995 року в селі Чемерин Ківерцівського району Волинської області. Українець. Закінчив ЗОШ I-III ступенів у смт. Олика. Після 9 класів вступив до Луцького базового медичного коледжу, який закінчив у 2015 році за  спеціалізацією “Лікувальна справа”. Кваліфікація - фельдшер. Маючи неповних 20 років, вступив до лав ЗСУ і потрапив у зону АТО на території Ліганської та Донецької областей.   Від 24 вересня 2015 року по 21 вересня 2018 року проходив військову службу у  військовій частині А4554 (м. Луцьк) на посаді “медичного брата-анестезиста”. 17 лютого 2016 року був нагороджений відзнакою Президента України “За участь в антитерористичній операції”. У 2018 році закінчив факультет перепідготовки і підвищення кваліфікації Української військової медичної академії (м. Київ) за спеціалізацією “Анестезіологія та реаніматологія”. У 2018-2021 роках працював у ТОВ “ВФ Ритейл” на посаді спеціаліста з продажу. В перший день повномасштабної війни 24 лютого 2022 року без вагань встав на захист Батьківщини. Спочатку служив у Волинській бригаді тероборони “VORON 100” (м. Луцьк). Пізніше на посаді фельдшера в населених пунктах Калинівка Бахтутського району Донецької області, Мочанівка Куп’янського району Харківської області (в/ч А 7062). Згодом -  у м. Краматорськ Донецької області спочатку на посаді бойового, потім старшого бойового медика служив   у роті вогневої підтримки мотопіхотного батальйону в/ч А7028. Військове звання сержант. Позивний “Хома”. Не шкодуючи свого життя і маючи статус інваліда війни, врятував багато життів побратимів, надаючи їм першу медичну допомогу під час бойових дій. З окупованих територій, куди ніхто не хотів їхати, розшукував та вивозив поранених і загиблих, щоб рідні могли попрощатися і поховати тіло.  За участь у бойових діях та професійне виконання  обов’язків отримав багато грамот і подяк. Під час виконання бойового завдання, в результаті артилерійського обстрілу  загинув 25 лютого 2025 року  в населеному пункті Щербанівка під Бахмутом. Поховання героя відбулося 1 березня 2025 року на кладовищі в селі Чемерин.

Залишились батьки Наталія Василівна та Леонід Васильович, молодший брат Артем, дружина Ірина Миколаївна та  трирічна донечка Кіра, на днях народження якої  Роману так і не вдалося побувати. ” Роман любив спорт, особливо  футбол. Грав у команді ФК “Олика”, отримав багато медалей за участь у всіх змаганнях...Син завжди був патріотом своєї батьківщини, ще юнаком мав бойовий дух і бажання стати на її захист. Брав активну участь у подіях під час Революції гідності, сумлінно виконував обов’язки під час служби в АТО. Маючи інвалідність і всі шанси на звільнення, без роздумів і вагань під час повномасштабної війни пішов знову захищати не тільки країну, а свою сім’ю”, - згадує мати Наталія Василівна Ткач.  Вона впевнена, що: “Дружина і донечка запам’ятають  Романа як Героя, який захищав їх і всю країну і, яким пишаються всі рідні та близькі люди”

Побратими назавжди запям’ятали Романа справжнім професіоналом, людиною з гарним почуттям гумору, яка завжди, при будь-яких обставинах відгукувалася на перший поклик про допомогу, була готова віддати своє життя, аби врятувати побратимів. Завжди казав, що на війні нехай краще загине один, а ніж всі”.

На честь Героя встановлено меморіальні дошки у м. Луцьк та у селищі міського типу Олика.

Вічна пам’ять та слава Герою!