Вишаровський Денис Валерійович

До війни Вишаровський Денис Валерійович працював водієм інкасаторської машини «Приватбанк» у місті Вінниця, де він народився, отримав середню освіту та досконало оволодів фахом водія автотранспортних засобів. Від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Денис Вишаровський добровільно вступив до ЗСУ, був зарахований на посаду водія-санітара передового хірургічного відділення ВМКЦ ЦР, військове звання – солдат.

З Денисом завжди було спокійно, він мав залізну витримку,  ніколи не пасував перед труднощами, був надійною опорою, справжнім професіоналом, побратими його так і охрестили «Камаз». Ці риси Денис набув ще до війни під час успішного навчання у «Вінницькому ліцеї № 22» з посиленою військовою підготовкою. 

За час війни Денис Вишаровський пройшов гідний шлях справжнього чоловіка, захисника рідної землі. Він служив сумлінно і віддано, чесно виконуючи свій обовязок, адже головним завданням «Камаза» було рятувати поранених. Завдяки його чітким діям та професійним навикам багато поранених побратимів було врятовано та евакуйовано до шпиталів живими. 

18.11.2023 року, виконуючи бойове завдання на Запорізькому напрямку біля населеного пункту Таврійське, Денис Вишаровський разом з побратимами потрапив під ворожий артилерійський обстріл та зазнав смертельного поранення внаслідок влучання ракети «Іскандер».

Дениса Вишаровського посмертно нагородили орденом «За мужність» III ст.

Спогади про Дениса Вишаровського вражають своїм теплом,  вони сповнені любові та гордості. Для рідних і друзів він назавжди залишиться людиною з добрим серцем та невичерпною силою духу.

«Його слово завжди мало вагу. Він не кидався обіцянками, але якщо щось сказав, то це було зроблено. Надійний, чесний, справжній», – так згадують його друзі.

Денис був гідним сином, чоловіком та батьком, він захоплювався автомобілями та риболовлею, знаходячи в цих заняттях відпочинок і натхнення. Проте найбільшою цінністю для нього завжди була сім’я. Весь свій вільний час Денис присвячував  найдорожчим людям – дружині та сину, даруючи їм свою любов, турботу, підтримку й захист. Його серце билося в ритмі родинного затишку, де він був не лише опорою, а й джерелом тепла й сили.

Батьки Дениса пам’ятають його як люблячого сина, який завжди дбав про сім’ю. 

Дружина Людмила: «Він ніколи не залишав родину без уваги, навіть на відстані, коли був на передовій, завжди знаходив можливість подзвонити та запитати, як справи, як росте син».

«Тато говорив, що йому там важко. Якщо війна не закінчиться, поки я виросту, то я піду на війну, як і він…», – так сказав десятирічний син Дениса Максим. 

 Дениса Валерійовича Вишаровського поховали 23.11.2023 року на Сабарівському кладовищі у місті Вінниця на Алеї Слави.