Карпік Валентин Петрович

20 лютого 2025 року у селищі Плещіївка Донецької області від ураження ворожим FPV дроном, рятуючи життя побратимів, загинув молодший сержант, бойовий медик Карпік Валентин Петрович, відданий син України.

Валентин народився у Волинській області, Камінь-Каширському районі, в селі Раків-Ліс. З дитинства він був добрим, щирим і життєрадісним хлопцем, який завжди приходив на допомогу іншим. Навчався у ОЗЗСО «Раково-Ліський ліцей», а згодом здобув професію маляра-штукатура у ВПУ м. Камінь-Каширськ.

До війни працював у ТОВ «Газмережі» Камінь-Каширської дільниці, де зарекомендував себе як відповідальний і працьовитий робітник. Під час війни, щоб підтримати родину, працював вантажником на оптовій базі у рідному селі.

У 2022 році Валентин добровільно став на захист України. 

26 лютого 2022 року хлопчина віршує іти служити в 100 бригаду ТрО разом із односельчанами та друзями, адже він казав: «Хто, як не я?!».

З простого солдата він став бойовим медиком. Його направляли на різні очні та онлайн навчання.

Протягом року 100 бригада розташовувалась на кордоні з Білорусією та стояла на захисті нашої Волині… в кінці березня  уся 100 бригада вирушила на схід. 

Продовжилось і навчання та практика у бойового медика, але на жаль вже на полі бою. На здивування професійних медиків Валентин швидко опанував медичну справу  та знав, що і за чим робити, хоч і ситуації були надскладні. Під час курсів з тактичної бойової допомоги пораненим, хлопець від Міноборони США отримав сертифікат міжнародного зразка.

Під час одного з виїздів, молодий медик витягуючи пораненого побратима, отримав контузію. Найважчими виявились події під с.Очеретине  Донецької області, де 100 бригада зазнала значних втрат. Після чого їх відвели на ротацію у Львів, де Валентин отримав опіки біопаливом верхньої частини тіла. Після тривалої реабілітації бойовий медик адаптувався до «цивільного» життя. 

…після завершення  реабілітації він знову на позиціях на сході України. Повернувся назад до свої хлопців на Покровський напрямок для несення служби. 

Як кажуть в народі: «Від долі не втечеш». Під час одного з виїздів у населеному пункті Плещіївка, 20 лютого 2025 року бойового медика разом із командиром наздогнав ворожий дрон ворогів. Валентин загинув на місці, а його командир отримав важкі опіки та осколкові поранення.

Валентин обрав шлях бойового медика взводу, адже завжди прагнув допомагати людям. Його позивний був «Крабік». Він служив мужньо й самовіддано, рятуючи життя поранених побратимів навіть під час найзапекліших боїв. За це він отримав численні нагороди:

• Подяка за зразкове виконання бойових завдань
• Медаль «За вірну службу» ІІІ ступеня
• Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

Валентин — мужній, добрий, щирий, усміхнений, завжди приходив на допомогу, вірний друг та надійний побратим. Захоплювався спортом, грав у комп’ютерні ігри, був трудолюбивий. 

Він завжди був веселим, позитивним, підтримував батьків, допомагав по господарству. Був душею компанії, завжди приходив на виручку у складних ситуаціях. Любив відпочивати та проводити час в колі сім’ї та рідних. Був опорою для усіх та підтримкою.

Валентин виріс у люблячій родині, де завжди панували тепло й підтримка. Він був ніжним і вдячним сином для мами Оксани Миколаївни та тата Петра Федоровича, які прищепили йому працелюбність, доброту та щирість. Для своїх сестер — Ірини, Юлії та Наталії — він залишався турботливим братом, готовим допомогти у будь-яку хвилину, підтримати словом чи ділом.

У дорослому житті Валентин знайшов своє щастя поруч із коханою дружиною Іриною. Їхня любов була міцною та світлою, а найбільшим даром стала донечка Адріана, яка з’явилася на світ уже після загибелі свого батька. Хоч Валентин не зміг обійняти її, його любов і пам’ять назавжди залишаться з нею, як невидима, але сильна опора.

Зі слів побратима-односельчанина: «Під час залишення позиції потрапили під ворожий обстріл. Отримавши поранення, Валентин зміг надати першу допомогу чим врятував моє життя». 

Його самопожертва стала символом справжньої відданості та мужності.

28 лютого 2025 року Валентина поховали на новому кладовищі у рідному селі Раків-Ліс.

Його ім’я увічнене на Алеї Слави загиблих захисників у місті Камінь-Каширськ, де встановлено банер із QR-кодом, що розповідає про його життєпис.

Валентин Карпік назавжди залишиться у пам’яті як мужній воїн, добрий друг, люблячий син, чоловік і батько. Його життя — приклад того, як одна людина може бути опорою для багатьох, а його подвиг — нагадування про ціну свободи та незалежності України!

Виділений текст взято з офіційного сайту Камінь-Каширської міської громади: https://kmk-gromada.gov.ua/news/1755754780/